Наш благодатний край став щасливим на творчу долю багатьом творчим людям. Цими днями мистецькі кола відзначають 230-річницю  від дня народження  великого Актора,  який близько  60 років  на сцені утверджував  життєву правду, виховував молодих колег у дусі реалізму. Це був Михайло Семенович Щепкін. Його ім’я відоме у всьому світі,  він мав тисячі своїх прихильників, для нього театр був  великою школою мистецтва і у своїй праці  бачив відповідальну суспільну місію. А його життя  починалося із слобожанської землі, де відбулися у нього зримі погляди на навколишню дійсність, тут він створив власне сімейне благополуччя.

  Михайлик народився у с. Красне, нині Бєлгородської області, але з 4 років проживав у Проходах, поблизу Тур’ї, де управителем маєтку графа С. Волькенштейна працював його батько Семен Григорович. Здібний, грамотний селянин-кріпак прагнув, щоб і син був освіченим, тож, як згадує Михайло Семенович, “наприкінці п’ятого року мого віку, щоб я не пустував, віддали мене вчитися грамоти до Микити Михайловича. Пам’ятаю, що кожного дня ходив до школи, що в мене було ще два товариші- діти  Микити-шинкаря: Гаврило і Микита, що в учителя була донька Надійка, що вчився я вельми легко і швидко, бо ледь сповнилося мені шість років , вже всю премудрість вивчив.“

Село Проходи на той час було багатим на людей, тут росли  яблуні, клени, тополі і верби, кожна хатка побілена, а навколо них- квіти. Вечірньої пори люди збиралися на посиденьки,  скрипаль із сусіднього села Гоптарівки  вигравав різні мелодії. Любили під цю музику співати односельці. Співала й мати Михайлика Марія Тимофіївна і запрошувала сина  підспівувати.

Обдарований хлопець мав феноменальну пам’ять,  успішно засвоїв  азбуку, часослов, вивчив  псалтир. У нього рано проявилися артистичні здібності, він швидко запам’ятовував, знав вірші, вчився декламувати. Саме тоді у світ хлопця  увійшло слово «театр». Він дізнався про нього, коли їхав на навчання до Бєлгорода. Перебуваючи у селі Красне, відвідали театр графа С. Волькенштейна і переглянули виставу у домашньому спектаклі. А згодом шлях М. Щепкіна проліг до Суджі, де навчався у повітовому училищі. Тут він вперше  зіграв у комедії О. Сумарокова «Вздорщица» і після цієї події вже не розлучався з мрією присвятити своє життя театру. Навчаючись у Курську, познайомився з місцевими акторами, дізнавався більше і глибше про премудрості гри на сцені. Особливо прилучився до театру, коли перебував у Проходах під час канікул. Граф С. Волькенштейн  залучав  його до постановки спектаклів, давав виконувати окремі ролі.

Дебют М. Щепкіна на професійній сцені відбувся у трупі братів Барсових. Коли виступив у них вперше- заплакав від щастя. Мрія 16-річного хлопця почала збуватися! Перед ним відкривався чарівний світ мистецтва. Тепер Михайло слідкував за театральним  життям у Курську, Бєлгороді, відвідував вистави, спілкувався з акторською братією. Нерідко і його виступи бачили глядачі і, хоча не всі ролі були до душі, але вибір творчого шляху подобався для нього. Приїжджаючи додому, вечірньої пори збирав у садку публіку і виконував для неї окремі сценки. Це подобалося землякам і вони бажали йому успіхів.

Невгамовний Михайло постійно набирався досвіду, хоча на той час не все так було гладко у його житті. Несправедливість, жебрацтво серед сельчан змушувало  замислюватися про подальші кроки. Він подорожує рідним краєм, відвідує родичів. Нерідко буває у Тур’ї, Юнаківці, у Миропіллі, де проживала зі своєю сім’єю рідна тітка Марія Григорівна Уколова. Її діти, онуки постійно потребували допомоги, невдовзі з містечка переїхали до Суджі.

Одного разу на Різдво Михайло з сестрою Олександрою поїхали до маєтку княгині Марфи Салагової, який знаходився у колишньому селі Охрімівка (Ахрімівка), пізніше воно стало називатися Успенкою, а тепер входить у територіальний поділ селища Краснопілля. Він тут познайомився з юною Оленкою, яка зустріла гостей у білій сукні з блакитним поясом.

2

Троянда у  волоссі  прикрашала голівку дівчини,  її чарівна посмішка відразу полонила хлопця. Сестра повідомила, що вона дружить з нею, а цей янгол була турчанкою і вона зазнала незгод під час Турецької війни.  У фортеці Анапа російські солдати серед мертвих тіл знайшли дівчинку років з два і забрали її з собою. Гарненька, чорноока турчанка сподобалася   князю Д. Орбеліані і він узяв її собі: охрестив , дав своє ім’я по батькові. Знайдена стала Оленою Дмитрівною Дмитрієвою. І розпочалися для неї поїздки, подорожі. Але невдовзі непосидюча хрещениця набридла дружині князя і вона стає вихованкою полковника Сумського полку, князя С. Салагова. Юна турчанка допомагала його дружині княгині Марфі Федорівні, виконувала всі роботи вдома, навчилася шити, вишивати. Згодом через певні обставини 11-річна Олена стала жити у родині генерал-майора гвардійської дивізії, командира лейб-гвардії уланського полку А. Чаликова. Тепер дівчина жила то в Сумах, то  у Верхній  Сироватці, а найбільше в Охрімівці, де також зарекомендувала себе умілою господинею, хорошою приятелькою місцевих дівчат. Вони в неї були і в Проходах, і в Угроїдах- тут мешкала княгиня Салагова і в неї працювало немало дівчат, які спілкувалися  з сусідами. Олена Дмитрієва бувала в Краснопіллі, нерідко, щоб взяти участь у відзначенні церковних свят, адже в Охрімівці нікому було служити, бо помер місцевий священник.

Познайомившись з Оленою, Михайло бажав зустрічатися частіше з нею, але навчання, виступи у спектаклях, прислужування графу С. Волькенштейну не завжди дозволяли бувати  в цьому домі. Тож молодята листувалися, у мріях будували своє майбутнє.

Для хлопця закінчилося дитинство, настала нова пора у житті.  Зрілість прийшла швидко, закохана пара не мислила жити одне без одного. Очікуване в 1812 році одруження внесли  значні корективи у життя юної родини. Та головне те, що поруч з вирішенням сімейних справ, допомога батькам у Проходах була і підготовка нових ролей, репетиції, постановка спектаклів. На  наполегливість, успішні виступи Михайла звертають увагу фахівці, власники тодішніх театрів. Він стає одним з прогресивних акторів, отримує запрошення для участі у спектаклях багатьох міст.

У 1816 році М. Щепкін розпочинає  виступати на сцені Харківського, згодом- Полтавського театрів. Йому доручають виконувати різнобічні ролі, але він тяжіє до тих, які сприяють артистичному розвитку. Тут вперше були поставлені «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник” І. Котляревського, де він створює образи виборного Макогоненка та Михайла Чупруна. Його гра все більше захоплює прихильників театрального мистецтва. Тож згодом стає працювати у Москві. Тут його викупляють з кріпацтва, а відтак створює власні статки, подає посильну допомогу землякам, бідним колегам.  До нього переїжджають жити старенькі  батьки, син Дмитрик, який народився у Проходах. Цей період для Михайла Семеновича  стає найбільш творчим. Він створює власну російсько-українську групу й гастролює по всій Україні. Його ролі Фамусова, Городничого, сатиричні типи дворян стають шедеврами у театральному світі.

Проходи, Тур’я, Миропілля, Охрімівка (Успенка) були для Михайла Семеновича найпам’ятнішими, адже тут він спізнав перше людське щастя, насамперед особисте. Звідси почався його шлях у велике мистецтво, що стало смислом його життя. Про це свідчать і згадки подружжя Щепкіних  про ті роки. Пам’ять про Актора  свято шанують земляки.

О. КОЗИР. Газета “Перемога”

Є НОВИНИ? ЦІКАВІ ТЕМИ? ПИШІТЬ motsnyi1976@ukr.net

ТЕЛЕФОНУЙТЕ 050-064-94-14

 

Advertisements