У Києві відбулася інтронізація нового предстоятеля Православної Церкви України блаженнішого Епіфанія

Ми довго до цього йшли. Хтось 15 років, хтось 20, хтось довгими десятиліттями, а хтось мріяв про це на чужині і писав-писав книги про історію багатостраждальної української церкви. Я прочитала в одній з церковно-історичних книг, виданій у Канаді, таке посвячення: «Вмираю не дочекавшись церковної єдності, але з вірою в неї і в надії, що хтось з моїх нащадків прочитає мою працю і згадає про мене з вдячністю».

У ці дні ми згадували з вдячністю всіх, але й сама інтронізація – це щастя навпіл із клопотами. Ні, Україна не чекала, що на інтронізацію приїде весь сонм предстоятелів помісних церков. Ми були б раді, але, розуміючи біснування Москви, не наполягали, нам достатньо було знати, що жодна з церков не пішла в схизму і зберегла свою єдність з Матір’ю-Церквою. Ми щиро чекали грецьких ченців. І вони приїхали, ігумени двох монастирів (один з них славиться зв’язками з РФ) і три ченці.

190204_inauguration3

190204_inauguration2

Але як стало відомо, напередодні один з них, Єфрем, через дві години після прильоту опинився на лікарняному ліжку, в приватній клініці у Козині Обухівського району під приватною охороною, поруч з якою стояли батюшки Московського патріархату. Ми не виключаємо, що отцю Єфрему стало зле і що вони віддали перевагу своїм «контактам» для того, аби лягти в лікарню, і спишемо ненависність Москви на заздрість.

190204_inauguration4

У будь-якому випадку, нехай одужує і при нагоді обміркує, чи заслуговують московські пожертвування на таку свободу, свободу приймати чи не приймати запрошення на інтронізацію. Ми не образилися. Адже до нас приїхала ціла грецька делегація (від Вселенського патріарха), щоб розділити з нами радість. І у святій Софії я побачила, як греки вміють радіти.

Вони стояли поруч зі мною, радісно фотографували фрески і тут же по месенджеру відправляли комусь із рідних. Інші вели трансляцію. Треті (матінко рідна) фотографувалися поруч з нашим Томосом. Для них це, виявляється, теж раритет, не всім країнам вдалося його отримати, хоча деякі церкви 140 років чекали, патріархів в катівнях мучили, а повноцінний Томос так і не видавили.

190204_inauguration5

– Гідний! (Грецьке слово «Аксіос»)

Коли під склепінням неповторної Софії тричі пролунав вигук, який символізує сходження на престол нового предстоятеля Православної Церкви України (вона ж згідно з реєстрацією в Мін’юсті Київської митрополії Української Православної Церкви), мені здалося, що це було спалахом світла, що заграла і спалахнула кожна дещиця смальти (мікроодиниця мозаїки собору – їх там сотні тисяч), що почали усміхатися всі: святі, отці церкви і князі на древніх фресках собору, князівські родини, які неначе були присутні на хорах Святої Софії (саме тут інтронізували на світський трон князів, і там нагорі (на хорах) було місце для княжих сімей), що праворуч на другому поверсі примостилися гетьмани і митрополити, а за ними – вся активна молодь початку 20 століття, яка так відчайдушно вірила в автокефалію, там молилася і жертвувала заради неї життям.

190204_inauguration6

Мимоволі подумалося, що і присутній тут Президент Порошенко з Мариною Порошенко, і члени уряду, спікер парламенту Андрій Парубій, і нинішній політикум повинні відчувати свою глибоку спадкоємність з усіма ними. Вони виконували українську мрію навіть не столітньої давності.

190204_inauguration6

Триразове «Аксіос» і було кульмінацією чину, коли предстоятеля тричі садять на трон, який знаходиться у вівтарі.

190204_inauguration7

Сьогодні завершилося коло урочистостей, пов’язане зі здобуттям Україною автокефалії. Інтронізація – це як духовне, молитовне і літургійне завершення процесу, затвердження нового предстоятеля, вручення йому жезла. Це свято, кажучи церковною мовою, – молитовне єднання, літургійна точка автокефального процесу. А, проводячи світські і політичні аналогії, щось на зразок інаугурації. Але це було пізніше. Починалося все так.

Вранці біля Софії Київської було небагатолюдно. Керівництво церкви вирішило не кликати паству на Софійську площу, обмежившись трансляціями по телевізору. Місця в соборі святої Софії багато, але зона оглядовості (там, де можна побачити всю службу) там дійсно невелика. Верхні ж поверхи (хори) були недоступними для глядачів з міркувань безпеки.

190204_inauguration8

Тому всі запрошені – це Президент, уряд, лідери політичних сил (спікер, парламентарії, включно з Юлією Тимошенко), митрополити, духовенство, посли, члени делегацій Константинополя. Опинившись серед щасливчиків, яким вдалося потрапити на подію, проходжу на Софіївську площу разом з послами та представниками Римо-Католицької церкви (при мені через рамку пройшли два її єпископи). І перше, що кидається в очі – богослужіння на могилу першого Патріарха УПЦ КП Володимира Романюка, хрещеного батька В’ячеслава Чорновола, яка знаходиться поруч зі входом в Софію. Духовного і церковного авторитету нації. Один з батьків УПЦ КП був особливим пастирем, а його смерть і неможливість поховати його у дворі святої Софії (цьому свого часу завадили інспіровані Москвою сили) було дуже важкою травмою для всіх людей, які мріяли про автокефалію. Скажу більше, я знаю відомих людей, які просто закривали очі, проходячи в Софію повз його могилу.

190204_inauguration9

Чому ви так робите? – запитала я одного з них.

– Коли я проходжу повз його могили, у мене і почуття провини перед ним, і страх, що вона залишиться символом нашої автокефалії, – зізнався мені якось один з них (на довгий час посіявши в мені такий самий страх).

А сьогодні, за півгодини до інтронізації, я побачила біля цієї могили нового предстоятеля, блаженнійшого Епіфанія, і духовенство. Свій молитовний день вони вирішили почати з короткої заупокійної служби на могилі одного з батьків автокефалії. Воістину день контрастів, я підійшла, побачила на могилі червоні троянди. Здавалося б, варто було засумувати, але, помолившись з ними, заходжу у двір святої Софії в якомусь щасливому передчутті.

Бачу в красивому вишитому вбранні митрополита Української Православної Церкви Канади (Вселенського патріархату) владику Юрія. Великий друг Української церкви, він багато років сприяв найменшим процесам її об’єднання, жертвував кошти на літературу і видання богослужбових україномовних книг і знову прилетів на інтронізацію.

Як я рада, що ви з нами, владико, – кажу єпископу, – знову прилетіли, незважаючи на тяжкість дороги.

Я молився про сьогоднішній день 28 років, – посміхнувся він, – я мріяв, що єпископи діаспори будуть тут служити разом з новим предстоятелем визнаної церкви. Як же я міг не прилетіти?

Потім підходжу до Віктора Єленського, народного депутата України, редактора одного з перших професійних релігійних журналів, прихильника автокефалії. Ми вітаємо один одного.

Гостей з помісних церков трохи, але ми ж і не поспішаємо. Вони нас ще полюблять, правда? – запитую його.

– Так. Процес піде. Блаженніший Епіфаній буде по черзі служити з різними митрополитами з різних помісних церков в різних місцях, це і буде визнанням з їхнього боку, – розмірковує Віктор Єленський.

190204_inauguration10

Нарешті, починається служба. Ця Літургія була як усі. Багаторазові прохання про храниму Богом країну, про те, щоб наші воїни не отримали жодної смертельної рани, щоб був хороший урожай, не було бід і печалей. Читання послань апостолів і Євангелія. Але це була незвичайна служба, під час якої звучали стародавні українські та грецькі наспіви. Усі присутні ніби злітали до небес. Це служба поєднувала чин інтронізації, до якої входило зведення митрополита на престол, вручення йому мантії і після читання молитви вручення жезла.

190204_inauguration11

Інтронізація трохи інакша в Греції і Росії, але містить загальні вищеназвані елементи: триразове “Аксіос”, вручення знаків митрополичої гідності.

В Україні в новітній час було три інтронізації: патріарха Філарета, митрополита Онуфрія, блаженнійшого Святослава Шевчука (предстоятеля УГКЦ). З першої практично не залишилося свідчень. З другої (інтронізації Онуфрія) залишилося відчуття тривоги і передчуття майбутньої кризи УПЦ МП. З тієї інтронізації запам’яталося таке. Митрополиту Галльському Еммануїлу Вселенського патріархату в 2014-му році не знайшлося місця для співслужіння, точніше, йому було вказано на місце після архієрея Московського Патріархату митрополита Іларіона (Алфеєва) і митрополита УПЦ Агафангела (Саввіна), що унеможливило співслужіння для представника Вселенського Патріархату. Митрополит Еммануїл не став третім після “канонічного розвідника” МП Алфеєва і яскравого представника кремлівського лобі Агафангела. Відповідно до загальноправославних канонічних традицій, перше місце серед ієрархії Православних Церков належить Константинопольському Престолу, що передбачає, в тому числі, першість у співслужінні з представниками інших помісних Церков. В результаті глава делегації Вселенського Патріархату зняв облачення і не співслужив.

Але ось минуло чотири роки, і митрополит Еммануїл став одним з кураторів створення Єдиної Помісної церкви в Україні від Вселенського патріарха і впорався з цим завданням чудово. Кожна з його публічних проповідей і виступів були чудовими і глибокими, і говорили про те, що Вселенський престол прискіпливо стежить за ситуацією в Україні.

190204_inauguration12

Його виступ і на інтронізації був глибоким. Послухати грецькі церковні звернення стало за період автокефалії особливим одкровенням:

– Більше в цьому священному повчанні я не мудрую, не додаючи і не видаляючи до священних догматів ні йоти, ні риски, але дотримуюся всієї православної віри в незмінності. Поцілований у Христі брат кир Епіфаній, ви інтронізуєтесь як перший предстоятель православної церкви в Україні, сьогодні радіють душі тих отців, які віддали життя за сповідування і здійснення внутрішньої адміністративної незалежності. Сьогодні єдність народу стає реальністю і благословенням при благодіянні отців святої віри і Матері-Церкви. Але щоб догматична істина дала плоди, недостатньо дотримання букви закону, церква і її діяння ведуть нас до істини, до вічного життя.

Далі було кілька рядків про те, що таке стародавні церкви, і що нові автокефальні церкви отримали автокефалію в лоні Церкви-матері, яка прагнула не пригнічувати народи, а дозволяла вирішувати свої духовні питання у внутрішній самодостатності, не розглядаючи це як невдячність. Владика Еммануїл нагадав про привілеї Матері-Церкви бути апеляційно. інстанцією і про те, що саме від цієї мученицької церкви ми отримали хрещення і повторне хрещення у вигляді вирішення гострої церковної проблеми. Відносини Матері і дочки Церкви України будуть сильним досвідом правильно обраного церковного шляху. Тим більше, що і клір, і миряни здатні управляти церквою. Після цих слів Еммануїл вручив предстоятелю посох.

Митрополит Львівський Димитрій Рудюк прочитав привітання блаженнійшому Епіфанію. Запам’яталося з виступу: «В Святій Софії інтронізовано безліч митрополитів, які несли послух вселенському престолу. Але ваша інтронізація особлива. Це інтронізація визнаного предстоятеля Української автокефальної церкви. А мільйони православних українців хочуть бачити у вас пастиря з вірою до самопожертви, щоб ніщо земне вами не керувало, щоб і очі і слух ваші як першосвятителя були б відкриті до одкровень Божих, щоб ви наставляли і єпископів, і український народ і були добрим пастирем, щоб не згасала в вас любов». Владика Димитрій передав предстоятелю пурпурову мантію. Таку має право носити тільки він.

190204_inauguration14

Останнім виступив президент Порошенко. Кілька завершальних слів, привітання Блаженнішого Епіфанія з Днем народження (інтронізація відбулася в день народження нового предстоятеля), подякував усім: і колишнім і нинішнім батькам автокефалії, своїм співпрацівникам у парламенті і державним відомствам, які доклали руку до процесу. До нового предстоятеля підходив український політикум привітати. Потім всі прикладалися до ікон, розглядали Томос (який же він красивий).

І вся Софія під час цього співала многоліття. І це було привітання не тільки на адресу нового митрополита. Многая і благая літ бажали новій Українській церкві. І древній і юній.

Лана Самохвалова, Київ

Джерело:
https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2632972-intronizacia-bez-odnogo-greckogo-cenca-ale-z-blagoslovennami-varfolomia.html
Інтронізація: без одного грецького ченця, але з благословеннями Варфоломія
03.02.2019 21:10

Advertisements