Дружині Івана Франка – Ользі, яка дитячі роки провела

в с. Тимофіївка (нині с. Осоївка), у квітні виповнилося б 155 років

 

Вірною опорою, люблячою дружиною, турботливою матір’ю була вона для письменника. Ольга Федорівна із щирою завзятістю, невгасною енергією допомагала йому у творчій роботі, завжди підставляла своє плече, щоб у побуті було якнайменше негараздів. Нерідко сприяла Івану Яковичу вирішувати видавничі справи, реалізувати поліграфічну продукцію. Це прикметно, адже жінка з чистим сумлінням, відповідальна в усьому походила  із достойного стародавнього українського роду Хоружинських і в її правилах було долати життєві незгоди, незважаючи на обставини, що склалися. Із нього, вважають, вийшов і колишній гетьман Дем’ян Многогрішний. Яким чином Хоружинські потрапили на Слобожанщину, в істориків різні твердження.

1

Припускають, що після служби в Київському намісництві вони у 1787 році прибули на Харківщину. Рідні брати Петро та Василь, двоюрідні – Василь  та Степан тут одружилися і тривалий час проживали у Мерефі. Колезький  реєстратор Василь  Хоружинський поєднав свою долю з дівчиною Євдокією, яка представляла рід Куликовських, що був одним  з найбагатших на Слобожанщині. З ним хотіла поріднитися вся українська шляхетна знать того часу. Молоде подружжя оселилося  у маєтку, що знаходився у селі Бірки, у них народилося четверо дітей, серед них і батько Ольги – Федір.

– Непоодалік, за півкілометра від цього села, розташувався хутір Федорівський,- розповідає краєзнавець Михайло  Саянний. – Він «дожив» до наших днів і нині належить до Бірок Зміївського району, де я керую місцевим краєзнавчим музеєм. За спогадами старожилів тут стояв панський маєток, але він до наших днів не зберігся. Саме на хуторі і дорослішало життя Федора, згодом навчання, після нього він влаштувався на роботу в Харківську казенну палату, служив у міській поліції.  Юрист за освітою працював у Лебединському та Сумському повітах, чиновником з особливих доручень Харківського губернатора. Федір Васильович  часто міняв місця служби, адже вважався нестриманою,  неврівноваженою людиною, нерідко  вступав у суперечки з начальством, але все таки дослужився до чину колезького асессора.

3

В. Хоружинський у зрілому віці створив сім’ю, обраницею стала Марія, також з не бідного роду. Її батько поміщик Іван Таманов родом з Тимофіївки,  був військовим, дослужився до майора, вже пізніше став генералом. Мав у селі маєток, та він рано помер. Більше про  нього на цей час нічого не відомо, лише можна навести підтвердження цьому. Є метрика про народження дочки Хоружинських Олександри, в якої хрещеними батьками були «заштатного города Краснокутська купець Иван Софрониев Войтенко и Ахтырского уезда помещика майора Таманова дочь девица Пелагея».  Запис зроблено 20 лютого 1868 року.

Дружиною Івана Таманова  була Агафія Семенівна Федоровська, яка має також безпосереднє відношення до нашого краю. Одні дослідники вважають, що вона народилася на хуторі Федорівському, адже у неї прізвище, як і назва населеного пункту, а інші, що її батьківщиною є село Тимофіївка. Вона мала невеликий маєток, а також земельні наділи,  про що засвідчують записи в генеральних планах дач Миропільського повіту Харківської губернії за 1875 і 1878 років. У селі проживали і інші члени роду Федоровських, відомі люди на всю округу. Вони з козацької старшини Слобідської України, мали певні заощадження, які витрачалися на власні потреби, а також громади. Так, брат Агафії, Ілля Семенович більше 40 років був військовим, дослужився до полковника. Після відставки перебрався до Одеси, звідти надсилав кошти для земських шкіл, на утримання пансіону Сумської чоловічої гімназії (116 тис. крб.).

4

Ілля Семенович заснував стипендії ученицям 1-ої Сумської жіночої гімназії. У 1877 році пожертвував дворове місце, а також  надавав 18 десятин землі для заснування  в с. Тимофіївка народного училища. Ілля та Агафія мали ще брата Олексія, але він передчасно помер. Ілля гідно вшанував його пам’ять, побудувавши у 1888 році в Одесі, де проживав після відставки, велику п’ятикутну церкву із дзвіницею.  Їх батько Семен Григорович теж перебував на державній службі, отримав звання титулярного радника, він був землевласником у селі.

Родини Хоружинських та Таманових-Федоровських  багатими були тривалий час, але з роками їх статки зменшувалися. Федір і Марія вже стали батьками восьмох дітей,  у квітні 1864 року у селі Бірки у  них народилася майбутня дружина письменника Івана Франка Ольга, та вона майже не пам’ятала свого тата – мировий суддя міста Красний Кут через два роки помирає і родині Марії, звісно,  нелегко стає утримувати малечу. Влаштувалася вчителювати, але через хворобу довелося покинути роботу і вона  з дітками перебралася в село. «Мама… слабого здоров’я, покинула вчити чужих дітей і вчила власні. Дім продали, а ми всі переїхали до бабушки Агафії Семенівни Таманової в село Тимофіївку, – згадувала пізніше  Ольга.- Бабушка осталася вдовою, генеральша, столбова дворянка, поміщиця, мала право сікти своїх підданих. Вона була вся одіта в чорні шовки, побільше сиділа в своїм кріслі і курила файку, чого небудь сердилася і покрикувала».

У нових членів сім’ї Таманової  із тимофіївцями склалися непогані стосунки. Дітвора спільно гралася, всі разом святкували різдво,  приятелька Агафії Семенівни Надя Ісканова грала на фортепіано, сусіди-гості бавилися у преферанс. Двірник Сидір обслуговував печі та груби – в хаті було тепло, смажилося, варилося їство. Завжди на допомогу приходив дядько Бондар. Інакше і не могло бути.  Сестра Ольги, пізніше вчителька Київського колегіуму, Антоніна Трегубова писала: «Баба наша була поміщиця, але зовсім бідна; вона владно порядкувала своїм майном, сама і в полі, й дома хазяйнувала; мати навчала грамоти селянських дітей і, заробляючи копійки, підтримувала свого сина, що вчився у Харкові. Село, де жила мати Ольги Хоружинської, називалося Тимофіївка і селяни цього села всіма силами допомагали сиротам по титулярному раднику Федору Васильовичу Хоружинському».

Роки проживання в селі не минули даремно для дітей Марії Іванівни. Вона навчала Ольгу музикувати, а брат Олексій допомагав їй освоювати математику. Трапилася  історія, у результаті якої могли бути трагічні наслідки. Одного разу дівчину розпочала наздоганяти розлючена чорна корова Віра, ось-ось могла взяти на роги, та встигли   відігнали  тварину від підлітка.

Але  нещастя зайти  до родини Таманових не забарилося. Від холери загинула худоба, раптово відійшла в інший світ бабуся.  Заслабла і мати, тож всі переїхали в Суми, та смерть 5 січня 1875 року поборола жінку, вона пережила свого чоловіка лише на 6 літ.  Її похоронили у Василівці, а дівчат та хлопців відправили  на проживання у різні місця. Микола вже був військовим, Антоніна, Ніна та Олексій вчителювали. Круглих сиріт розмістили у навчальні заклади. Ольга розпочала опановувати знаннями у Харківському інституті шляхетних дівчат, потім – на Вищих жіночих курсах. Вона досконало володіла англійською, французькою, німецькою мовами, чудово грала на фортепіано, й, як писала її донька Анна, була «очитана». Не випадково їй запропонували в інституті посаду викладача. У вільні дні вона нерідко приїжджала в гості  до сестри  Антоніни, що мешкала в Києві. У Трегубових, щоб перепочити, зупинявся  і львівський письменник Іван Франко. Тож коли побачив тут миловиду 22-річну Ольгу, він задумався про шлюб, розпочав за нею упадати і згодом у листі посватався  до неї. Іван Якович обставив цю подію, як єднання Сходу і Заходу. Дівчина погодилася і вони у травні 1886 року побралися та відбули на проживання до тихого, лагідного Львова.

Але  там подружжя зустріли  непривітно, адже Ольга була з іншого світу, у неї склалися відмінні від львів’ян погляди, її вчинки нерідко шокували місцеве суспільство. Та вона не завжди зважала на це, прагнула створити затишок у сім’ї. І. Франко був небагатою  людиною, тож їм сприяли рідні Ольги, особливо дід Ілля Федоровський. Увесь посаг вони витратили на видання книг Івана Яковича, його навчання і отримання ним вченого звання. Ольга Федорівна ще й розпочала будівництво двоповерхового будинку.  Жінка стала доброю матір’ю  трьох синів Андрія, Петра, Тараса і дочки Анни.

2

Щастю подружжю заважали заздрісники, ті, хто не був господарником, не спромігся забити і гвіздка у стіну. Таке ставлення до талановитої сім’ї не могло не  вплинути  на здоров’я Івана Яковича та Ольги Федорівни.  Обоє тяжко хворіли, лікувалися, тож   передчасно пішли з життя. Воно у них було напружене, віддане літературі, громадській роботі, дітям. Як писала сестра Ольги «вершка своєї слави Франко досяг не без допомоги своєї дружини, жінки інтелігентної, яка постійно думала, щоби Франкові вдома жилося добре». Ми горді з того, що у нашому краї зростала дівчина, що стояла на сторожі слова видатного українського письменника Івана Франка.

О. КОЗИР.

Газета “Перемога”

Є НОВИНИ? ЦІКАВІ ТЕМИ? ПИШІТЬ  motsnyi1976@ukr.net

ТЕЛЕФОНУЙТЕ 050-064-94-14

 

Advertisements