1989 р.

Стрічала мати поїзди

Їм не було податися куди.
Хоч світ, здавалось,
Був такий широкий…
А через станцію котились поїзди
Голодним тридцять третім роком.

Надворі тепла видалась пора,
І на пероні люди животіли:
Хто вже був мертвий, хто іще вмирав, –
Та не було нікому діла.

Морив страшний нещадний голод.
Кудись у безвість колії вели…
Двоє діток, – уже безсилі гратись,
Немічно на пероні прилягли, –
Над ними нахилилась бідна Мати.

Не пам’ятає, як вона змогла
Їх сторожко закутати в ряднину,
Як у вагон обох їх підняла
І як сама зайшла до середини,

Засунула записочку-листок
І охоронну пам’ятку – ікону,
Поклала двох своїх знекровлених діток
І, плачучи, покинула вагона.

Мати затим жила, як у чаду,
І мріяла, що в порятунку діти
Переживуть і голод і нужду,
Зведе їх доля з Матір’ю зустрітись.

Товкла у ступі кору, жолуді,
Довбла гнилу картоплю на городі,
Жила на кропиві, на лободі, –
На всім їстівним, що вважалося в народі.

У їжу йшла всіляка шолуха,
Все, що земля родила, різне зело…
А мор людський не меншав, не вщухав,
Косила смерть колись красиві села.

Мов ненажерливий якийсь удав,
Голодну смерть собі обравши в поміч,
Народ наш український оббирав
Восьмипудовий Лазар Каганович.

Через прокльони, море людських сліз,
Як навісних опричників загони,
Його підручні нишпорили скрізь,
Всіляко попираючи закони.

В підпілля зазирали, у льохи,
І, обіцяючи в’язницю або “вишку”,
У селах переляканих, глухих,
Шукали у колгоспників “надлишків”.

Квасолю забирали в вузолках,
Залишену на весну, на насіння,
Зерно, змітаючи по всіх кутках,
Виконували хлібозаготівлю.

Люди, осліплені надією в грудях,
Ішли на працю – гнані і голодні –
Можливо, ще тоді чекали того дня,
Що в нас розпочинається сьогодні.

Долали труднощі, бо ставилась мета –
Далека, недосяжна, вічна мрія,
І кожен у майбутньому витав,
Плекаючи казкову ту надію.

На залізничних зморених путях
До старості глибокої, до скону
Нещасна Мати все своє життя
Стрічала й проводжала ешелони.

Які в житті її тяжкими були дні!
Не знала Мати, де себе подіти,
Десь там, у голубій незнаній далині,
Можливо, що жили її щасливі діти.

І марилось, що прийде ще суддя,
Злочинців жде належна нагорода…
І проклинала Сталіна-вождя,
Гнобителя обдурених народів.

Минулого спинили ми потік,
Що про майбутнє маємо сказати.
Щоб вірилось, – і нині, і повік, –
І щоб у те повірила і Мати?

Л.Дідоренко

Перемога.- 1989.-11 лютого.

191122_L_Didorenko

Джерело:
Уривок з книги “Голодомор 1932–1933 років на Сумщині” (Державний архів Сумської області, 2006 рік)
…
№174
ВІРШ Л.ДІДОРЕНКА, ЖИТЕЛЯ СМТ КРАСНОПІЛЛЯ КРАСНОПІЛЬСЬКОГО РАЙОНУ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
1989 р.
Стрічала мати поїзди

***

Веб-джерело:
http://resource.history.org.ua/item/0008961
Покидченко Л. А. Голодомор 1932–1933 років на Сумщині / Державний архів Сумської області; Сумська обласна державна адміністрація; Сумська обласна рада. – 1 вид. – Суми: Вид-во “Ярославна”, 2006. С.199.