Валя Серемеренко після фінішу суперспринтоу була в гарному настрої, незважаючи на те, що зупинилася всього в одному кроці від медалі. Враженнями від гонки вона поділилася в інтерв’ю нашому кореспонденту.
– Валя, до медалі не вистачило зовсім трішки…
– Ну нічого, четверте місце – моє улюблене число. (Сміється) Смішно, але це дійсно так, мені подобається ця цифра. У спорті це, звичайно, прикра позиція, але щастить сильнішим. Але і ми не слабкі – наздоженемо найсильніших! (Сміється)
– Сьогодні тобі і біглося добре, і вітру на стрільбищі немає. З чим зв’язуєш те, що не вийшло закрити мішені? Поспішила?
– Не те щоб поспішила … Але якийсь азарт всередині дійсно зіграв. Тому що гонка – дуже швидка, емоційна. Тут ніде не можна помилятися – ні на рубежі, ні на трасі, тому що дистанція коротка, і будь-яка помилка дуже дорого коштує.
– Дівчата з нашої основи таку гонку бігли вперше.
– Ні, ну був літній чемпіонат світу …
– Але такий формат подобається не всім. Навіть деякі вболівальники кажуть, що гонка пролітає дуже швидко, вона не дуже цікава. А як тобі здається?
– Ні, я не скажу, що не цікаво. Навпаки тут абсолютно особливий азарт, цікава конкуренція, постійна зміна позицій гонці … Мені дуже подобається бігти такі гонки.
– Якщо повернутися до чемпіонату світу. Що там не вийшло? Тому що готувалися ви дуже наполегливо.
– Я вже говорила журналістам: ми не народилися на висоті, і в умовах високогір’я не жили. Таким людям в горах навіть дихається легше. Нам це було важко фізично, тому що на всю дистанцію не вистачало кисню. А коли спустилися вниз, організм поводиться зовсім по-іншому і ми відчуваємо себе тут затишніше і комфортніше, ніж в горах.
– Валя, ну все-таки в гонках в Раубічах, будь добра, полюби якесь інше число, а не четвірку))
– Дякую! (Сміється)
Анна Осолодкіна, із Раубічей
Краснопілля Край Слобожанський 