“Яскраві та добрі спогади залишились у мене про всі заклад та про всіх моїх учнів, сподіваюсь, що це взаємно. Найтяжчі часи це, звісно, 2014 рік. Крим, Сімферополь…Чудова школа, класні учні. Більшість з них кримські татари. Що цікаво, українську мову найкраще знали саме вони, вони щиро люблять Україну і гірко плакали після анексії Криму саме ці дітки. Коли вже склались такі обставини і на вулицях з’являлось все більше «зелених чоловічків»,  стало зрозуміло – маємо залишати півострів. І саме учні кримські татари говорили: «Не сумуйте, Людмило Олексіївно, ми обов’язково повернемось».