Коли почалася війна, Кірілу з села Мезенівка Краснопільського району було лише 2 місяці. Зараз йому 5. Але він вже добре знає, як це – коли над головою летять ворожі літаки і десь поруч розривається снаряд. Як це – в материнських обіймах лежати на холодній підлозі шкільного підвалу, бо мати своїм тілом прикривала немовля від обстрілу. Як це – тиждень жити в укритті і не мати змоги дихнути свіжого повітря. Як це – коли ти з мамою нарешті опинився вдома, але під двором стоїть російський танк і дядьки з автоматами тобі не дозволяють навіть вийти з хати… Навіть якщо тобі лише 2 місяці і ти на маминих руках – неозброєний та беззахисний… Зараз Кіріл спокійно собі грається в кульбабках. Але страшні спогади з раннього воєнного дитинства залишаться назавжди… Моє сьогоднішнє інтерв’ю з цією родиною – це окрема історія майбутньої книги під назвою ‘Дитинство, вкрадене війною “. Я дуже дякую редактору газети ” Перемога” Олександр Александр Моцный та старості села Мазенівка Миколі Васильовичу за надану можливість зібрати матеріали з перших вуст. Історії, які мені вдалося почути від мешканців Мезенівка, будуть опубовані також і в газеті Краснопільська газета “Перемога” . Світ має про це знати. Бо це – реальні розповіді живих учасників страшної війни.

..Фото ілюстроване