1 вересня 2021 року, у Сіннівському навчально – виховному комплексі відкрили меморіальну дошку своєму випускнику – учаснику АТО, полковнику Збройних сил України Коростельову Євгену Володимировичу, який загинув захищаючи державний суверенітет та територіальну цілісність України, під час виконання службового обов’язку під смт Новотроїцьке на Донбасі. Коростельов Євген Володимирович був командиром 128-ої окремої штурмової бригади. За особливі заслуги перед Україною нагороджений Орденом Богдана Хмельницького ІІІ та ІІ ступенів, нагрудним знаком «За військову доблесть».

ПРИЙШОВ НЕ НА ДОВГО, ЩОБ ЗАЛИШИТИСЬ НАВІЧНО

На урочистому мітингу були присутні представники обласної та районної адміністрації,  представники місцевих органів влади,  начальник Сумського гарнізону, військовослужбовці 27 реактивної артилерійської бригади та 25-ої бригади, особовий склад Сумського обласного ТЦК та СП, рідні та близькі, однокласники та колишні вчителі  полковника Євгена Коростельова.

Хоч Євген народився в Сумах, там ходив до школи, та так сталося за сімейними обставинами, що  путівку у доросле життя здобув саме у Сінніській школі, в якій навчався з з 1993 по 1995 роки. Термін не великий, але його виявилося достатньо, щоб залишитись в пам’яті однокласників, педагогів та односельчан.

Олександр Михайлович Гуков сьогодні  є страростою Сіннівського старостинського округу Миропільської територіальної громади, до цього багато разів обирався тутешнім сільським головою та працював вчителем в школі, був класним керівником класу, в якому навчався і Євген Коростельов.

– Перед тим, як піти на державну службу, трудився в школі в Сінному, так сталося, що той клас був моїм останнім в учительській кар’єрі, – розповідає Олександр Михайлович. – Мама, дідусь і бабуся Жені родом з Сінного, тож в селі він бував часто, а у 1993 році прийшов навчатися до нас із 18-ї школи м. Суми. Навчався він добре, був дисциплінованим, відкритим до спілкування хлопцем. Разом із Павлом Карпенком, своїм двоюрідним дядьком-ровесником, бо обидва 1978 року народження, займалися спортом, представляли наш навчальний заклад на районних змаганнях. Школа у нас невеличка, самі бачите, тож ці хлопці, як старшокласники, були для нас опорою, організаторами всіх шкільних заходів. Разом з Павлом Карпенком, який сьогодні вже підполковник, вступили до Сумського артилерійського училища. Далі служба, війна… У мене про Євгена лише добрі спогади, мабуть так потрібно Господу-богу, що забирає кращих…

Завідувач Сіннівською філією Миропільського навчального комплексу Іван Іванович Гнилокозов так і не зміг перебороти сльози біля мікрофона, тож поспілкувалися з ним вже один на один після урочистей.

– Прошу вибачення за сльози, але не можу стриматися, – витирає вологі очі чоловік. – Це була доброзичлива, порядна людина. Женя був комунікабельним хлопцем, він навчався в школі не з першого класу, а прийшов до нас, як кажуть «новчаком», але відразу знайшов спільну мову з однокласниками. Я був у нього вчителем хімії, ось за цією партою біля вікна він сидів. Після закінчення артучилища він завжди відгукувався на запрошення відвідати школу, вечори-зустрічі з випускниками, на яких розповідав про службу, ділився досвідом з майбутніми призовниками. Тому й новину про його поранення ми в школі дізналися найпершими від його батька Володимира Миколайовича, з яким постійно спілкувалися в телефонному режимі. Обнадійливою звісткою від батька стало те, що Жені ніби покращало, ми навіть вже хотіли збирати по селу кошти на його реабілітацію, але 19 листопада 2019 року рано вранці зателефонував його батько із страшною звісткою, що Євгена більше немає. В це не хотілося вірити тоді, не можу з цим змиритись і сьогодні…

Героєм жив, служив та воював

Євген Володимирович майже всі свої роки прослужив у десантних підрозділах. Служив у складі легендарної 25-ки з моменту закінчення військового вишу. Пройшов шлях від командира взводу управління самохідної артилерійської батареї до начальника артилерії — заступника командира 25-ї окремої повітрянодесантної бригади. З перших днів російсько-української війни він виконував найскладніші бойові завдання у найбільш гарячих точках Донбасу.

У 2014-му командир бригадної артилерійської групи 25-ки підполковник Коростельов бив агресора під Рубіжним, Красним Лиманом, Слов’янськом, Дебальцевим, Шахтарськом, Вуглегірськом. Його арта нищила противника професійно і безстрашно, дивом вислизаючи з-під обстрілів у відповідь.

Приміром, у ході операції з визволення Лисичанська його самохідно-артилерійський дивізіон точними вогневими ударами дав змогу парашутно-десантним підрозділам бригади та приданим підрозділам інших частин виконати поставлені перед ними завдання із мінімальними для них втратами. А під ДАПом він протягом усього кількох днів ювелірно знищив два танки, кілька бронемашин, з десяток авто та чотири протитанкові гармати із розрахунками та тягачами противника.

Там Коростельов отримав важку контузію, а за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Бойові побратими стверджують, що Євген був неординарною людиною і легендарним полковником, який понад усе цінував життя солдат, не ховався за їх спинами і мав незаперечний авторитет серед підлеглих.

– Я мав честь 15 років служити з полковником Коростельовим, тому можу з впевненістю заявити, що це приклад справжнього офіцера-професіонала, приклад стійкості для всього особового складу, для всіх нас. На жаль, він покинув нас, залишивши добру пам’ять про себе, але ту справу, яку він розпочав, ми доведемо до кінця, – говорить військовослужбовець  25 окремої повітрянодесантної Січеславської бригади, полковник Сергій Фалько.

Восени 2019 року Євген Коростельов був призначений командиром 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. 10 листопада 2019 року у присутності фронтових кореспондентів оглядав ввірену йому ділянку фронту в районі Богданівки і Петрівського після відведення військ.

12 листопада 2019 року дістав поранення поблизу Новотроїцького, неподалік від третьої ділянки розведення сил поблизу Петрівського. Отримав мінно-вибухову травму разом із ще одним військовослужбовцем: вони виконували бойове завдання в глибині ротних та опорних пунктів і підірвалися на невідомому вибуховому пристрої.

Коростельов був доправлений до лікарні, стан — стабільний[ 13 листопада Коростельова доправили до Харкова, у військово-медичний клінічний центр Північного регіону, де йому виконали низку операцій. Згідно з повідомленням, його кінцівку змогли врятувати, інша — була ампутована після поранення. За повідомленням в.о. провідного хірурга центру Сергія Шипілова, наслідком вибуху було масове тяжке пошкодження легень, його серцева діяльність підтримувалась постійно введенням розчину вазопресорів, які утримували тиск, з 17 листопада розвинулась висока гіпертермія, яка було проявом цього ускладнення від легень.Помер близько 04:00 ранку 19 листопада 2019 року у Харкові, не приходячи до свідомості. Він став другим командиром бригади у Збройних силах України, який загинув під час війни на Донбасі.

20 листопада 2019 року був похований в Сумах. Церемонія прощання почалася із заупокійної літії у Свято-Воскресенському соборі ПЦУ, потім траурна церемонія пройшла вулицею Соборною, після чого прощання продовжилося в будівлі колишнього артучилища — кадетського корпусу, в якому Євген здобув професію військового.

Свою версію загибелі сина – відверту і шокуючу, під час церемонії  відкриття меморіальної дошки озвучив батько Євгена Коростельова Володимир Миколайович:

– Сьогодні я вдягнув футболку свого сина. Кажуть, він загинув, а я вважаю, що його вбили на нашій, підконтрольній території. Вбили підло, за те, що відмовився взяти хабар, – переконаний чоловік. – І коли не вбили там, зробили все, щоб він не вижив. Його добу доставляли до шпиталю, повезли не за 250 кілометрів до Дніпра, а повезли в Харків за 500 кілометрів, відчуваєте різницю? Але що зроблено, то зроблено. Я хочу, щоб ця війна якомога швидше закінчилась, щоб могила мого сина на Алеї Слави, який за життя був командиром бригади, а після смерті очолює блигаду загиблих, була останньою. А ви, хлопці, хто сьогодні носить погони на плечах, зробіть так, щоб залишились живими, пам’ятайте, що вас вдома чекають матері і батьки, дружини і діти, в кого вони є. Дякую, що не забуваєте мог осина.

Пам’ять героя вшанували хвилиною мовчання та поклали квіти до меморіальної дошки, яку освятив Благочинний Краснопільського благочиння Української православної церкви отець Іван Малюк.. Сумщина завжди пам’ятатиме свого земляка, який віддав своє життя, захищаючи незалежність і цілісність України. Сподіваємось, що ця меморіальна дошка буде нагадувати всім поколінням про героїчний вчинок Євгена Коростельова, а пам’ять назавжди залишиться в серцях людей.

О. МОЦНИЙ

З АРХІВУ ГАЗЕТИ “ПЕРЕМОГА”