Він не був уродженцем Краснопільщини, але останній прихисток душа і тіло Героя знайшли сам е тут. Ще у недалекому 2006-му у складі виробничої бригади Юрій приїздив до Славгорода на сезонні роботи. По їх завершенню чоловік вже не повернувся на рідну Херсонщину. Адже не лише закохався у це мальовниче село та його родючі грунти, а й зустрів свою долю. Славгородчанка Світлана стала мамою трьох їхніх дітей.

На околиці села родина жила скромно, але в мирі та порозумінні. Згодом Юрій забрав у свою родину і стареньку маму. Тут жінка і дожила свого віку.

Падали крижані сльози…односельчани виходили провести в останній путь Героя. Під колеса авто з тілом солдата падали квіти, люди ставали на коліна втираючи сльози. Відспівали Юрія у місцевій Троїцькій церкві. Живим коридором на колінах зустріли побратима військовослужбовці на в’їзді до цвинтаря. Тут з надгробної плити на присутніх споглядала мама Героя…

Дружина загиблого Світлана, сини Микола і Анатолій та восьмирічна донечка Настя отримали жовто-блакитного прапора, як символ того, що їхній чоловік і тато Герой.     

Матеріал пам’яті Юрія Архиповича читайте вже у найближчому номері “Перемога”