40 днів тому від ворожої снайперської кулі загинув Якухно Юрія Архиповича.Він не був уродженцем Краснопільщини, але останній прихисток душа і тіло Героя знайшли саме тут.

Ще у недалекому 2006-му у складі виробничої бригади Юрій Архипович Якухно приїздив до Славгорода на сезонні
роботи. По їх завершенню чоловік вже не повернувся на рідну Херсонщину, адже не лише закохався у це мальовниче село та його родючі грунти, а й зустрів свою долю. Славгородчанка Світлана стала мамою трьох їхніх дітей. На околиці села родина жила скромно, але в мирі та порозумінні. Згодом Юрій забрав у свою родину і стареньку маму. Тут жінка і дожила свого віку.

Юрій завжди був привітним і усміхненим, – зі сльозами згадує пані Галина із сусідньої вулиці. – Він ніколи не стояв осторонь, коли хтось потребував допомоги.

-Ми товаришували з Юрієм з того самого часу, як Він оселився у нашому селі, – не приховує чоловічих сліз і Микола. – Стежка до його городу пролягає повз моє подвір’я. З ранньої весни і до пізньої осені Він господарював на своїй земельній ділянці. Дуже полюбляв цю справу. Ще захоплювався риболовлею. На Його дружню підтримку та допомогу завжди
можна було розраховувати. Він мав багато друзів, і не лише у Славгороді.

-Останній раз я спілкувався з Юрієм у день Його загибелі – 19 листопада, о п’ятій ранку. Традиція у нас така була з того дня, як Він пішов до війська, – згадує товариша пан Віктор. – Я з гордістю можу назвати Юрія справжнім другом. Товаришували більше десяти років. Про свої наміри йти захищати Україну від російського агресора Він говорив ще влітку. Неодноразово їздив до військкомату, вирішував якісь проблемні питання. У вересні відбув до підрозділу за призначенням. У телефонних розмовах все більше задавав питання про село, про новини, про друзів. На мої ж запитання відповідь була одна: «Все добре, друже, б’ємо клятого ворога». Він був людиною, яка не могла сказати «ні», коли комусь потрібна допомога. То ж і відчув Юрій, що має йти захищати свою родину, свою Батьківщину. А найбільше любив Він нашу землю. Працювати на ній. Коли їздив на Херсонщину, то завжди привозив саджанці та насіння рослин, які у нашій місцевості не вирощували.

Відспівали Юрія у Славгороді у Троїцькій церкві. Живим коридором на колінах зустріли побратима військовослужбовці
на в’їзді до цвинтаря. Тут, з надгробної плити, на присутніх споглядала мама Героя… Дружина загиблого, Світлана, сини Микола і Анатолій та восьмирічна донечка Настя отримали жовто-блакитного прапора, як символ того, що їхній чоловік і тато Герой.
І. ЗАГОРУЛЬКО

Газета “Перемога”

Крижаними сльозами 24 листопада окропило славгородське небо останній шлях загиблого від ворожої снайперської кулі Якухно Юрія Архиповича