Сергій Іванович у Покровці, як і в інших селах свого старостату, і до війни користувався незаперечним авторитетом, а тепер й поготів. Будь то день села чи якийсь інший захід місцевого масштабу, він починав і закінчував спілкування з нашою газетою практично однаково: «Ви тільки мене менше вихваляйте, а ще краще взагалі не згадуйте – все це заслуга наших людей».

Очікувано, що під час цієї поїздки до прикордонної Покровки розмова про нелегке цьогодення його жителів, про пережите на початку російського вторгнення теж почалась саме з цих слів: «По старій дружбі прошу, не пишіть про мене, а люди у нас – молодці, саме через їх згуртованість ми гідно витримали всі випробування на початку війни, і сьогодні для нас нема таких питань, яких би ми разом не вирішили».


Сергій Іванович зізнається, що початок вторгнення став для нього, як і для односельців, справжнім шоком. Але не
довго, вже 27 лютого селяни почали самоорганізовуватись. Щоб уникнути мародерства і крадіжок, чоловіки організували нічні чергування.

-Що найголовніше було в ті дні? Звичайно забезпечення хлібом, продуктами харчування. Наші місцеві підприємці
молодці, дуже добре спрацювали, привозили найнеобхідніше, інколи і під обстріли потрапляли. Хліб теж доставляли
до села, як тільки могли, і дорогами, і стежками, – розповідає Сергій Іванович. – Та ж ситуація і з доставкою пенсії, якщо в село довезти не вдавалось, їхали з листоношею на зустріч машині, забирали кошти і вже потім розносили
по хатах.


Ті питання, які до війни вирішувались за кілька хвилин, тоді стали справжнім випробуванням. З боку росії вже рухається ворожа техніка, а у жінки саме в цей час перейми починаються. Знову ж допомогла взаємовиручка, полями, а таки встигли довести породіллю в лікарню до обласного центру і вже наступного дня на світ з’явилась дівчинка. Взагалі з початку війни в Покровці народилось троє дітей.


Жителі Покровки, як і інших прифронтових сіл, час від часу потерпають від ворожих обстрілів, є пошкоджені
будинку, є поранені люди. Наслідки обстрілів теж намагаються, в міру можливостей, ліквідувати самотужки, допомагаючи один одному.

Маленькому селу Степок, що неподалік, теж дісталось, був пошкоджений КТП, обірвані лінії. Так місцеві хлопці
самі проводи натягнули. Трансформатор осколками було пошкоджено, звичайно, самотужки відремонтувати його
не могли, але через морози він тоді не перегрівався і «дотягнув» до тих часів, коли працівники Краснопільського
РЕМу всі пошкодження ліквідували, за що їм щиро вдячні, – розповідає Сергій Іванович. Попри загрози обстрілів,
за словами старости, тих, хто виїхав із села, можна перерахувати на пальцях. Здебільшого це родини військовослужбовців та сім’ї, де є маленькі діти.

Настрій у людей патріотичний, всі прекрасно розуміють, що наші труднощі не йдуть у жодні порівняння з тими звитягами, які наразі відчувають на собі наші хлопці-захисники, а тому й сьогодні до мене підходять навіть
бабусі-пенсіонери з пропозиціями, проханням: давайте щось робити, давайте допомагати нашим воїнам!, – каже Сергій Іванович. – Знову ж когось умовляти не доводиться, люди виготовляють свічки для бліндажів.


За ініціативи селян на весні зорали тридцять соток вільної землі, гуртом знесли посадкової картоплі, на іншій
ділянці посадили овочів. Восени зібрали врожаї, біля чотирьох тонн картоплі забрали хлопці з ЗСУ, десятки сіток
моркви і капусти завантажили, а ще наші господині засолили помідорів і огірків, хлопці куштували, хвалили і дякували.
Отак і живемо з вірою у нашу Перемогу.


Так, є певні тривожні очікування , чи будуть прибирати дорогу від снігу, що буде далі із електроенергією?
А те, що можемо вирішити самотужки – обов’язково будемо вирішувати

О. МОЦНИЙ

Газета “Перемога”

Наслідки нічного обстрілу Покровки. Відповідні служби спрацювали оперативно, вже вранці відновлено подачу електроенергії і водопостачання
Реклама