Ігор до війни був успішним столичним юристом, адвокатом і про військову службу навіть не мріяв, щоправда отримав офіцерське звання згідно діючого законодавства, не думаючи, що колись знадобиться. А таки знадобилось.
Як юристу з юристом, який, щоправда жодного дня не працював за спеціальністю, нам було про що поговорити з Ігорем, як з освіченим і ерудованим чоловіком. В тому числі і на правову тематику, зокрема, чи такі вже й потрібні правники у збройних силах в умовах війни?

Хоч командир наш інколи й жартує, що юристи, – це не зовсім виробничі сили, а швидше паразитуюча складова в
нашому суспільстві, та все ж на мою думку в армії є ряд справ, вирішення яких беремо на себе ми, юристи, тим самим
полегшуючи як воїнам, так і цивільним життя, – з усмішкою починає розмову Ігор Петрович.

ПОЧАТОК ВІЙНИ ПЕРЕДБАЧИВ ТЕЖ, ЯК ЮРИСТ


Ігор родом з Переяслава, де проживав до 22 років, а здобувши юридичну освіту, перебрався у Київ, де працював адвокатом:

Абсолютно цивільною особою я був, строкової служби не проходив, а офіцерське звання отримав, бо мав дві вищі
освіти. Це можна було зробити згідно законодавства, маючи вищу профільну освіту і бажання, а воно в мене було,
тому ще у 2001 році оформив офіцерську книжку, отримав звання. Не думав, що колись знадобиться, але довелось стати
військовим.


Що війна має ось-ось статися, чоловік теж розмірковує, як юрист:

22 лютого я був у справах у Харкові. Коли повертався додому, із новин дізнався, що росія вивезла з Харкова своє
консульство. Як юристу стало зрозуміло, що такі кроки просто так не робляться, а вже через добу по Україні вдарили ракетами. Мої найгірші припущення справдились. По поверненню до Києва швиденько владнав усі справи, вирішив
найнагальніші професійні питання і пішов до військкомату, став на облік, як військовий юрист. Шлях військового простий – куди наказали, туди й поїхали, тож з квітня несу службу на Сумщині.


Коли мова заходить про службу в нашому регіоні, чоловік розповідає, що таке відчуття, ніби до свої родичів у гості приїхав.

Навіть клімат, пейзажі схожі з нашим Подніпров’ям, лексичний, фонетичний склад мови теж дуже схожий, а коли спілкуєшся з людиною рідною мовою, то це теж скріплює добрі, майже родинні відносини з місцевими жителями, – розповідає Ігор. – Хоч якось довелось побувати в одному із сусідніх сіл іншого району, зайшов у магазин, а там зовсім інша мова, інший говір, таке враження, що в іншу країну випадково заїхав.


«МОЄ МЕНЕ НЕ ПОКИДАЄ»


Юрій одягнутий у армійський однострій, поряд каска і бронежилет, зброя теж біля нього, та чоловік каже, що головна його зброя – це все ж його знання, він радий, що виправдовує кошти, які свого часу витратила держава на його освіту і що зараз, в умовах війни, він поступово компенсує витрати на себе.

В армії окрім військових обов’язків, функцій, передбачених статутом, ще є безліч справ, якими ми, юристи, допомагаємо людям нормально жити в умовах війни, – аргументує Ігор і додає: «Моє мене по покидає», військові теж люди, у яких є безліч побутових проблем, виникають в тому числі правові питання. Маючи багаж знань допомагаю їм відчувати себе захищеними юридично, відчувати себе потрібними у суспільстві взагалі і у військовому підрозділі зокрема. Також на мене покладені функції юридичного радника з питань дотримання норм міжнародного гуманітарного права.

Як на мене, наші західні партнери правильно роблять, акцентуючи увагу світової спільноти на міжнародних правових нормах, які не дотримуються нашим противником, як то поводження з полоненими, з місцевим населенням на окупованих територіях, неправомірне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, мародерство та ще багато іншого, що є воєнними злочинами і не мають терміну давності, які мають бути зафіксовані і за які винні мають і обов’язково понесуть покарання. Ось моя функція і полягає доводити нашим воїнам, проводити інструктажі, що їм ні в якому разі не можна робити, а також фіксувати всі порушення з боку ворога. А що на Сумщині, на Краснопільщині такі порушення відбуваються ледь не щодня, ви й самі бачите – це постійні обстріли населених пунктів, руйнування будинків, цивільної інфраструктури, поранення і вбивство мирного населення.


Говорячи про війну, ми все рівно так чи інакше торкаємося і мирного життя, про яке згадуємо, про яке мріємо. Торкнувшись цієї теми, Ігор помітно сумнішає і серйознішає:

Війна на моєму житті, на мріях, планах поставила великий знак питання. Життя в будь-яку хвилину може зміститися як в один, так і в інший бік. Чи станемо ми знову на рейки цивільного життя, яким ми і наші родини жили до війни, невідомо, хоча дуже цього хочеться. Тому зокрема у мене думка про майбутнє не виникає, свідомість сама глушить ці позиви і судження. Але незаперечним фактом є те, що ми живемо, щоб перемогти і все робимо для цього!


О. МОЦНИЙ