Саме такий девіз має Окремий президентський полк імені гетьмана Богдана Хмельницького — спеціальна військова частина у складі Сухопутних військ України, підпорядкована безпосередньо  Президенту України. Чи варто уточнювати, що потрапити до елітної військової частини – мрія багатьох юнаків. Для більшості вона так і залишається мрією, адже  потрапляють сюди на конкурсній основі, як студенти до вузів. По-перше, у юнаків не повинно бути жодних проблем зі здоров’ям. По-друге, зріст має бути не нижче 1,80 м. Цікаво, що у Президентський полк не відбирають хлопців з Києва. По-третє, у бажаючих потрапити у полк має бути повна середня освіта. І, звичайно ж, ніяких інцидентів, пов’язаних з міліцією. Усі ці критерії відбору пройшов Іван Квітка із Рясного, який через півтора роки служби у Президентському полку у ці дні повернувся до рідного села.

Каже, в душі панують змішані відчуття, адже не віриться, що служба вже позаду. А поки «цивільні» відчуття остаточно не витіснили з пам’яті армійські  будні, вирішили розпитати про них у старшого солдата  Івана Валентиновича Квітку.

– До армії навчався у Київському політехнічному інституті, здобував спеціальність інженера. Відучився два роки, а коли в особистому житті виникли певні проблеми, вирішив взяти паузу, подумати, чого хочу далі і восени 2016 року пішов служити. Це було моє абсолютно добровільне рішення, яке зрозуміли  мої батьки. 19-річним юнаком пішов служити, вже в обласному військкоматі знав, що службу буду проходити саме в окремому Президентському полку, – розповідає Іван Квітка.

– При першій згадці про Президентський полк відразу уява малює високих красенів у блискучій формі, які зустрічають іноземні офіційні делегації, стоять в урочистих караулах, які щодня бачать відомих людей і політиків. Це так?

– Ні, в урочистостях особисто я брав участь мало, бо служив в спеціальній роті і у нас були зовсім інші завдання, а те, про що Ви говорите – то обов’язки батальйону почесної варти і це їх  бачите під час визначних офіційних  подій.

– Тоді давай для наших читачів зробимо такий собі екскурс в один із звичайних буднів служби старшого солдата Президентського полку Івана Квітки.

– Добре,  хай це буде понеділок, так званий «командирський» день. Підйом, як і завжди о 6-00, швиденько вдягаємось, шикуємось і виходимо на ранкову зарядку. В залежності від погоди вона триває від 30 хвилин до години. Далі водні процедури, огляд, наскільки ретельно ми поголені, чи акуратна зачіска, чиста форма і «блискучі» берци. О 7-30 сніданок, о 8-10 – шикування полку, на якому командир доводить задачі на день чи на тиждень. Щопонеділка проходимо урочистим маршем з підняттям Державного прапора під загальний спів Гімну.

З дев’ятої ранку починаються заняття, якщо говорити про понеділок, то це зазвичай функціонально-патріотична підготовка, далі тактична і вогнева підготовка. Все це триває до 13-00, йдемо обідати із 14-00 до 16-00 – знову заняття. Після занять щопонеділка, вівторка і четверга – чистка зброї. На це відводиться одна година. Щопонеділка, середи і неділі – спорт масова робота, година самопідготовки, яку ми, зазвичай, використовували на вивчення військового статуту. Бо у нас до цього ставились серйозно і в добових нарядах, несенні служби у варті прискіпливо ставились до тих, хто його не знав. У мене й зараз в кишені лежить папірець, залишив, як пам’ять (всміхається). Скажу чесно останні статті поганенько знаю, а так, в принципі, практично увесь можу розповісти. Словом, скучати часу не було.

– Була б твоя воля, які б зміни вніс до військової підготовки?

– На жаль, виїздів на полігони було малувато, але це не вина чи прорахунок командування, просто зараз така ситуація в країні і на полігонах інтенсивніше проходять навчання контрактники, бо в них постійні ротації, а так цілком задоволений службою.

– Чим плануєш займатись далі?

– Думаю відновити навчання, повернутись на третій курс. Трішки перепочину і візьмусь за книги, бо вже майже все забув.

– З огляду своєї служби щоб побажав хлопцям, яким лише належить вдягнути військову форму і які стоять перед вибором – чи варто витрачати на армію півтора роки чи ні?

– Думаю, це урок на все життя і при бажанні можна багато чого корисного пізнати для себе. Принаймні я цим скористався. Коротше кажучи – є час подумати, хто ти і як жити далі.

Спілкувався О. МОЦНИЙ.

Газета “Перемога” від 18 травня.

Є НОВИНИ? ЦІКАВІ ТЕМИ? ПИШІТЬ  motsnyi1976@ukr.net

ТЕЛЕФОНУЙТЕ 050-064-94-14