Волонтерство — добровільна допомога у вирішенні чи пом’якшенні соціальних проблем.
Кожен може проявити ініціативу долучитися до волонтерського руху, усвідомлюючи, що
за це ніхто не платить грошей, більше того часто доводиться вкладати у цю справу власні
фінанси, а ще витрачати свій час, адже тих, хто потребує допомоги, завжди більше, ніж тих,
хто готовий її надати. Будемо відверті – найприкріше, що серед тієї більшості вистачає «невдоволених» якістю і кількістю отриманої допомоги, а винні в цьому знову ж… волонтери. Як
воно – бути волонтером у цей непростий час, звідки береться допомога про це наша розмова
з Іриною Зуб – фрілансером, яка стала волонтером.

  • Ірино, розкажіть про себе, чим займається фрілансер у Краснопіллі?
  • Я фрілансер дуже вузького про філю. Я – англомовний копірайтер та контент райтер. Іншими словами, я пишу тексти на англійській мові для компаній і цим допомагаю їм розвиватися на міжнародних ринках. В ос новному мої клієнти – це ІТ компанії з Америки чи ті, що працюють на американську аудиторію. Але війна все змінила. Зараз фокус моєї діяльності змінився зовсім на іншу – волонтерство.
  • Як для Вас почався ранок першого дня повномасштабної війни? Що зробили найпершим?
  • Цей ранок не забуду ніколи. Як, мабуть, і кожен українець, прокинулася від дивних звуків близько 5-ої ранку. Подумала, що то салюти. Але швидко підскочила до вікна і засвідчилася, що ніяких салютів немає. Тоді я зрозуміла, що почалася війна. Не буду приховувати – я злякалася, тіло тремтіло, але треба було брати себе в руки, адже поряд був мій син.
    Я йому пояснила, що відбулося. Пояснила, що росія напала на наші кордони і в Україні
    розпочалася війна. Але запевнила, що ми, дорослі, зробимо все можливе, щоб залишитися в безпеці.
    Разом із сім’єю ми обговорили, що будемо робити. Батьки переконували їхати. Знайомі та колеги із Західної України та з-за кордону негайно вийшли на зв’язок та рекомендували приїхати до них. Але їхати я категорично відмовилася. Щось мені підказало, що
    залишитися буде правильним рішенням. Але тривожну валізу все-таки зібрала.
  • Волонтерство – поняття широке, займатись ним можна і потрібно не лише у військовий час. Як давно у цій справі? З чого і коли починали? Перший досвід волонтерства був вдалим чи ні?
  • Чесно сказати, я дивуюся, чому не реалізувала себе у волонтерстві раніше (до війни). Моя робота передбачає мінімум спілкування і максимум розумової діяльності. Ще до війни я ділилася з друзями ідеями про те, як реалізувати своє бажання щось робити
    поза віртуальним простором. Я дуже горіла бажанням створити місце для комунікації для таких, як я. Для тих, хто працює вдома, але має невичерпну енергію і жагу до саморозвитку. Не буду вдаватися в деталі, але це мав бути волонтерський проєкт. На жаль, цим планам не вдалося втілитися в життя. Тому повноцінну волонтерську діяльність я розпочала в перші дні війни. Вже й не пам’ятаю точно, що мене сюди привело. Мабуть, доля. Пригадую, що виникло непереборне бажання щось робити заради перемоги і допомогати людям. А далі все як в тумані. Напевно, так мало скластися. Спочатку бралася за будь-яку допомогу. За свої та зібрані кошти купувала ліки для людей із сіл. Збирала харчі та теплий одяг.
    А потім вирішила, що об’єднавшись із гуманітарним штабом на території Краснопільської селищної ради, я зроблю більше користі. Так і почала займатися допомогою діткам та людям, що потребують особливих засобів гігієни.
  • У соцмережах Ви перераховуєте багатьох, хто надавав і надає допомогу, розкажіть, будь-ласка, більше про цих людей і організації. Як знаходите один одного, наскільки це важко, а може легко?
  • Так, те, що бачать люди (спаковані пакети та методично розкладені речі) – це лише верхівка айсбергу. Доводиться бути на телефоні майже 24/7, щоб налагодити комунікацію або логістику. Без вихідних. Часто, в нічний час, бо деякі партнери знаходяться в Америці. Але давайте по порядку. Багато надходжень заходить в гуманітарний штаб. Тут я майже не займаюся організацією – лише говорю, що треба і в якій кількості. Моя справа – прийняти, розкласти та видати отримане. Але цим не обмежується. Розуміючи, що потреба набагато більша, ніж надходження, що деякі речі просто неможливо у нас дістати або вони космічно дорогі, почала активно шукати інші можливості. Я зверталася до своїх компаній-клієнтів. До друзів заза кордону та на Заході України. Шукала інших партнерів (благодійні фонди та громадські організації). Деякі люди, які бачили, чим я займаюся, самі висловлювали бажання допомогти. Саме завдяки цьому ми і отримуємо дефіцитні речі для дітей і не тільки. Але варто розуміти, що за цим стоїть – робота в режимі нон-стоп. Був період, коли я починала працювати, ледве розплющивши очі та закінчувала, коли вже телефон падав на обличчя, бо сон підступно перемагав. Так, це важко. Так, це виснажує. Так, це психологічно складно, адже звичний розпорядок дня повністю змінився. Але жалітися не буду. В більшій мірі я задоволена тим, чим займаюся.
  • Про «легко» запитую не просто так, бо читаю коментарі і диву даюсь, що слів вдячності чомусь мало зустрічається, а ось невдоволених – море, то мало, то не те, і так далі. Може помиляюсь. Більшість вважає, що клацнув пальцем, а все вже в пакетах. Чи виникає бажання після почутого і прочитаного махнуть на все рукою? Якщо буває, тоді інше питання – які моменти, зустрічі, емоції підказують: ні, я все роблю вірно і буду це робити далі.
  • Знаєте, дійсно, негативу багато. Дуже неприємно відчувати його в свій бік, коли ти робиш справу з максимальною віддачею і єдине, на що сподіваєшся, це на елементарне ‘‘дякую’’. Буду відвертою – думки про те, що треба все кинути, підкрадалися вже не раз. В моїй картині світу ніяк не складалися фрагменти того, що ти робиш добро, і ти ще за це поганий. Якось зовсім нелогічно і дуже прикро. Але відповідальність перед нашою дружною командою, партнерами та людьми, яким дійсно потрібна допомога, не дала це зробити. Мною керує бажання допомагати. І коли я бачу, що хоча б одна людина сьогодні отримала необхідну допомогу, я розумію, що займаюся волонтерством не даремно. Особливо радію, коли бачу щасливі очі дітей. Іноді, навіть до сліз розчулююсь від їх емоцій.
  • Ви – командна людина, чи легше працювати одній?
  • Я – універсальна. За 9 років фрілансу, я звикла працювати сама, але без проблем взаємодію в команді. Навіть не знаю, що краще і як мені легше. Але все залежить від команди. На щастя, мені дуже пощастило з колегами. Всі максимально дружні і піклуються один про одного, наче ми родина. За цей час, ми вже, мабуть, і стали родиною.
  • Як знайомі, подруги ставляться до Вашої позиції: підтримують, допомагають, чи дивуються, чому взагалі ще з України не виїхала?
  • Від друзів отримую неймовірну підтримку. Деякі дуже допомагають – підшуковують те, що нам необхідно і навіть привозять речі до місця призначення. Жоден, принаймні в очі, нічого поганого про мій новий вид діяльності не сказав.
  • Що найскладніше у волонтерстві для Вас?
  • Якщо брати глобально, то найважча річ – віднайти баланс між волонтерством, роботою, домом, та про себе не забувати. Поки що нічого не вдається і волонтерство займає 80% всього мого часу, але буду намагатися виправити ситуацію.
  • На Вашу думку, що має і що не має робити волонтер?
  • Спектр роботи волонтера майже безмежний. І тут важливо, щоб кожен віднайшов справу до душі. Волонтер може допомагати з перевезенням гумдопомоги, пошуком нових партнерів, спілкуванням з людьми, сортуванні гуманітарки. Волонтери можуть готувати їжу для військових, плести маскувальні сітки, влаштовувати заняття чи розваги для дітей. Навіть допомога сусіду чи самотній бабусі на вулиці – уже свого роду волонтерство. Повторюся, головне братися за те, в чому тямиш, до чого лежить душа. Але головне – без фанатизму. Не варто охоплювати все і одразу. Якщо говорити про те, що саме волонтер не має робити, то моя відповідь буде простою. Він не має робити те, до чого не лежить душа.
  • Продовжіть речення – після Перемоги, в першу чергу я…..
  • Поїду із сином у подорож. Я йому цієї весни обіцяла Львів показати. Графік поїздки змістився, але вона обов’язково буде. Дорогами нашої неньки України. І нарешті компенсую той час разом, що він не отримує від мене зараз.
  • Спілкувався О. МОЦНИЙ