Вже, мабуть, ні для кого з жителів Краснопілля не секрет, що є встановлені дні, коли на одну з вулиць селища зранку прямують люди, щоб безкоштовно отримати запашний свіжий хліб, який роздають у Церкві адвентистів сьомого дня.

У нас є немаленький колектив і в Сумах, і в Краснопіллі, які із задоволенням приходять, допомагають, навіть сусіди, хліб розвантажують, і ми завжди швиденько видаємо, стараємось всім догодити. Всім дуже велика подяка, що відгукуєтеся із
добрим серцем. Я всім вдячний, особливо колективу нашої церкви, який бере активну участь у цій програмі. Дякую, усім Божих благословінь, – говорить Олександр Кеда.

Олександре, яким було для Вас 24 лютого?

Вся моя сім’я була у Краснопіллі, як і всі люди нашої церкви. Прокинулися зранку від вибухів. Кажу дружині: «Війна почалася». Бо те, що ми бачили під нашим українським кордоном, обговорювали це і після вибухів зрозуміли, що війна почалася. Дружина запереживала, дітей побудили, побачили підтвердження цієї неприємної новини у соцмережах та на телебаченні. Ще ми бачили у вікна, як йдуть колони російської техніки через нашу вулицю. Телефонували друзям, рідним, які живуть у Сумах, у Краснопіллі, як нам вчиняти і що робити? Поки чекали, бо обстановка була не зрозуміла. А коли вже почалися бої в Сумах, ми дуже хвилювалися.

Як розпочиналася доброчинна діяльність Вашої церкви на Сумщині у перший період повномасштабного російського вторгнення?

Коли у Краснопіллі почалася скрутна обстановка з продовольством, магазини позакривалися, то керівники нашої Церкви у Сумах знаходили спонсорів за кордоном, також самі, хто спроможний, виділяли кошти, де була можливість – купували продукти, говорили: «Приїздіть, візьміть продуктів, привезіть і роздайте у церкві та своїм рідним». Хліб почали роздавати не з самого початку війни, а десь наприкінці березня-квітень,травень. Потім міжнародна організація ООН разом з ADRA, яка займається соціальними питаннями, до речі в якої, на сьогоднішній день, чотири відзнаки від Верховної Ради України за соціальні проєкти. Міжнародна організація WFP за підтримки ООН створили проєкт «Хліб» разом з ADRAою.

Тож вони на початку підтримували жителів Сум,
Харкова, Чернігова, Полтави, Одеси, потім вона поширилася і на інші регіони. З Харкова возили батони, їх
доставляли централізовано у Суми. Коли росіяни вийшли із Тростянця, то хліб з Харкова, прямуючи через
Охтирку, Тростянець, довозився до Сум і ті громади,
які межують з кордоном рф такі, як Краснопілля, Білопілля, Миропілля та інші, теж приїздили і набирали для
своїх людей 300-400 штук, і кожного дня.

Де можна отримати хліб краснопільчанам?

Ми починали роздавати хліб на нашому ринку, Артем Корощенко і я возили своїми машинами, тобто так ми починали роздавати батони. Таким чином люди дізнавалися про те, що можна отримати буханець, підходили. Потім від спонсорів було побажання, що у населеному пункті має бути одна точка на видачу, щоб люди знали, приходили, щоб ті, хто нужденні, могли отримати, щоб можна було сказати інформацію, оголошення зробити. Тобто ми тоді прийняли рішення, що у нас є своє приміщення, де ми можемо вивантажити хліб, поставити тих, хто його роздаватиме, а люди, які чекають, можуть зайти погрітися у приміщення. Адже іноді траплялося, що ми не завжди могли приїхати вчасно за хлібом у Суми, тому нам його відкладали, ми забирали хліб пізніше, завантажувалися і привозили у Краснопілля. Потім, коли вже стало налагоджуватися, стабілізувалася ситуація, потроху нам почали зменшувати кількість хліба.

Чи весь цей час нужденні мали змогу отримувати «Хліб життя»?

Ні, був період, коли нам повідомили, що ця програма завершується, тому хліб деякий час ми не отримували. Але багато пенсіонерів, які користалися можливістю, отримати безкоштовний хліб, бо на сьогоднішній день пенсії не великі, а ще комунальні та ліки, то хлібина інколи рятувала. Це та ж сама економія коштів і люди дуже хотіли отримувати хліб і далі. Вони звернулися з проханням продовжити даний проєкт до обласної адміністрації, представники якої контактують з ООН та ADRA, постійно виходять з нами на зв’язок, у зумі проводять зустрічі на обласному та міжнародному рівнях. Тож під впливом цих факторів спонсори вирішили продовжити проєкт.


Згодом місто Суми виключили з цієї програми, бо в них ситуація з продовольством і хлібом була краща. Під питанням було і продовження проєкту у області, але спонсори проїхали по прикордонним громадам Сумщини, побачили і зрозуміли, що територія під обстрілами і люди потребують підтримки. Саме для громад у Сумському районі, таких як: Білопілля, Краснопілля, Юнаківка, Миропілля та інших, продовжили цей проєкт і тричі на тиждень нам виділили фіксовану суму на випікання та доставку хліба, і на сьогодні ми займаємося цією справою.

Олександре, це програма міжнародних організацій, можливо є люди у Вашій церкві, завдяки яким була інша підтримка громадянам Сумщини?

Так, це наш обласний керівник церкви Олександр Валентинович Присакар, який активно бере участь у благодійних програмах і з його подачі багато чого почалося у нас у Краснопіллі діяти. Ще скажу, що у нього є багато родичів, друзів, знайомих у Західній Україні – це окремо, це не ООН і ADRA, це саме Церква адвентистів сьомого дня із Західної України, а також із Румунії, куди він особисто їздив, у нього там теж друзі і знайомі, пояснював їм ситуацію, що відбувається у нашій області, показував фото, говорив з ними. Як результат – вони виділяють нам кошти, на які скуповуються необхідні продукти для наборів, потім привозять до Сум і далі.

Такі продуктові набори та хліб отримували лише у Краснопіллі?

Наша Церква роздавала у Сумах багатьом пенсіонерам, до Краснопілля декілька разів привозили, також доставляли у Хмелівку, Бранцівку, селище Михайлівське, Чернеччину. Не скажу, що це велика кількість, ми не змогли охопити всю громаду. Але ми працювали зі старостами цих населених пунктів, а також з колишньою депутаткою з МОЗу Наталією Блохіною та директором Михайлівського заводу вогнетривів. Щоб це не було хаотично, вони формували списки, ми
привозили набори, а вони роздавали. Це по продуктовим наборам. По хлібу, наприклад, приїздить жіночка із Новодмитрівки, вона бере буханців десять і везе на велосипеді своїм сусідам- бабусям.

Є обмеження у кількості хліба та кому його видаєте?

Обмежень у видачі хліба у нас немає, у сенсі особи, але по кількості видається одна хлібина в руки і головне, щоб усім вистачило. Коли у нас обмежена кількість буханців, тоді видаємо соціально незахищеним категоріям громадян, це пенсіонери віком 60+, інваліди, багатодітні сім’ї, ВПО, і т.д. Так було і по продуктовим наборам, якщо у Бранцівці ми роздали їх 100 штук, тоді як для Хмелівки 100 штук не вистачило.


Довелося просити старостат, щоб обрали категорію людей, нею виявилася категорія 65+, якій і роздали продуктові набори.

Олександре, людям, які не можуть пересуватися і не мають змоги прийти до Вашої церкви, Ви якось доставляєте хліб?

Знаходимо можливості допомогти і такій категорії потребуючих.

Скільки буде діяти програма «Хліб життя» на Краснопільщині?

Стовідсотково до Нового року. Є такі розмови, що можуть продовжити і надалі, це все залежить від спонсорів. І ми їх розуміємо. Вони говорять, що з’являються деокуповані території, на яких люди ще більше потребують допомоги. Це Харківська, Херсонська, Донецька, Запорізька. Тож зрозуміло, що туди спонсори направлятимуть всі сили і ресурси, адже там зараз не працюють магазини. Ми це розуміємо і наші люди це розуміють. Тому, як буде надалі, невідомо. Якщо
даватимуть Слава Богу, якщо призупинять Слава Богу, що там звільняються і ми раді йти на зустріч, навіть те, що є жертвувати людям на звільнених територіях.


Я бачу у соціальних мережах інформацію, що багато людей передає продукти, щоб допомогти вижити населенню на звільнених територіях. Тому ми на це реагуємо спокійно, ми це сприймаємо з позитивом. Але, якщо нам вирішать якусь кількість залишити, будемо дякувати і за те. Слава Богу, що є такі спонсори, які підтримують нас і фінансують програму, бо програма фінансує не лише хліб, а й витрати на його доставку.


Пам’ятаю, у перші дні дії програми коштів, закладених на доставку, не вистачало, як то кажуть, ми жертвували своїм пальним і транспортом, але то нічого, адже залізо не вартує життя людей. Тому тут кожен працює від душі, у нас немаленька команда в Сумах, багато людей задіяно, вони приходять, щоб розгрузити фуру з хлібом в лотках, їм необхідно розвантажити швиденько машину, щоб всі якнайскоріше поїхали до пунктів призначення.

Як проходить видача хліба та хто безпосередньо цим займається у Вашій Церкві у Краснопіллі?

Коли зв’язуюсь по телефону, їдучи з Сум, повідомляю, коли прибуду, під’їджаю, люди вже чекають
і швиденько вивантажують. У нашій церкві є Лідія Бохан, вона відповідальна за видачу хліба у Краснопіллі,
тобто в умовах договору зазначено, що саме вона має бути на видачі у цій точці. Це людина, яка постійно цим
займається, щоб не було, що комусь дали, комусь не дали, у неї контрольована робота.

Що значить на цій точці, Ваша Церква ще має інші точки видачі?


-Так. Є така сім’я – Оля і Володя Андрусенки, родом з Угроїд, зараз проживають у Сумах, також з нашої церкви і вони своїм транспортом возять хліб в Угроїди та Наумівку. Ці люди найперші почали цим займатися, бо сумчани, тому
перші дізналися про таку можливість. Коли приїхала перша партія хліба, Оля з Володею повідомили нас, Суми нам підтвердили, погодили дні і ми почали їздити за хлібом. Звісно, Андрусенкам ближчі жителі Угроїд і ситуація у них також не проста. І на сьогодні доставляють туди хліб, вони люди благословенні, Володя – пресвітер церкви.


У Миропілля довозить хліб Михайло, мешканець міста Суми. Також є ще Чоботок Олександр – він доставляє хліб у Глибне, Самотоївку, Чернеччину, Думівку, іноді ще в Хмелівку. Ми всі завантажуємося у Сумах і в кожного свій окремий маршрут.
Отже, що стосується Краснопільської ОТГ – це три автомобіля, три людини. Є ще Юнаківка, Басівка, Білопілля, інші, дуже багато приїздять машин завантажуватися.

Стосовно того, що Ви, Олександре, були підприємцем, ремонтували краснопільчанам взуття, зараз вже не працюєте у цій сфері?

ФОП я декілька років тому закрив. Потрібні були кошти, то я поїхав на заробітки за кордон, і мені довелося просто закрити підприємницьку діяльність. У мене донька-студентка, навчається у Бучі в Українському гуманітарному інституті на факультеті журналістики. Це наш Адвентиський приватний ВУЗ, до речі, в цьому році знайшлися спонсори, які профінансували навчання студентів, тому цей рік навчання і проживання у гуртожитку повністю безкоштовні всім
студентам без винятку. Це просто таке велике благословення, тому, бажаючі вступити до цього інституту,
можуть звернутися до адміністрації закладу. У адвентистів, до речі, є свій телеканал «Надія», є видання «Джерело життя» та радіо «Голос Надії», студенти там проходять практику. Що стосується моєї роботи, то на даний час я працюю у ТОВ «Бансал», поєдную працю там і в церкві, керівництво гарне, тому, по можливості, йде мені назустріч, відпускають, коли треба, поки проблем з цим не маю і дуже вдячний за розуміння.

У цей найтяжчий час для українців, Ви багато спілкуєтеся з людьми, що Вас найбільше вразило?

Була така ситуація, ми стояли на ринку у перші дні, коли тільки пропонували хліб по програмі, люди казали: «Хай візьме нужденний», наскільки вони розуміли ситуацію, яка тоді склалася у країні, можливо вони також потребували, але вони говорили: «можливо якась бабуся більше потребує», це мене дуже вразило. Взагалі, наші люди завжди дякують за підтримку, хоч і невеличку, але дуже потрібну і вчасну.
О.КИСЛЕНКО